Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!
Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.
Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.
Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.
Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.
- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?
Тип поковиркався та відповів:
- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?
А я йому:
- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.
Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.
Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.
- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!
А я засварив його:
- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?
Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"
Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.
Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.
- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?
І я відповідаю:
- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.
Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.
Дылда, привет!
Послушай, я тут решил поделиться с тобой одной историей, которая со мной недавно случилась. Это было что-то, просто нереальное! Я замутил закладки, пару метчиков под язык и пошел в театр. Но одна штука меня совсем не радовала - кодеин, который я купил, оказался не бодяженный. Даже не представляешь, как я припаривался.
Честно говоря, я рассчитывал на такой айф, что меня просто сдуло. Ведь после приема этого вещества я должен был дать этой жизни искорку, энергию и увидеть мир совершенно иначе. Но когда влетел в зал театра, всё оказалось не так просто.
На самом деле, я должен признать, что факт покупки кодеина не был таким уж простым. Я просто сижу, ничего не делаю, к чему-то прислушиваюсь. Потом мой инстинкт наркомана подсказал мне, что я должен найти проверенный ровный магазин, чтобы сделать закладку.
И проделывать всю эту хрень будешь только ты, потому что этот магазин проверенный, а мне лень искать другие варианты. Знаешь, я просто не одержимый самоанализом, я просто молодежный наркоман с современными взглядами и стремлениями.
Так вот, нашел я этот ровный магазин, где был солидный выбор всего, что только можно себе позволить. И, конечно же, там я нашел свой долгожданный кодеин. Ха, марка с лсд? Это было бы вообще айф! Но, к сожалению, в этот раз только кодеин.
Ну, подумал я, ладно, буду припариваться на этой хрени. Хотя, честно сказать, меня немного смущал тот факт, что он не разбавленный. Ведь обычно я просто скачу на самом разбавленном кодеине, потому что это просто бодяжно!
Тем не менее, я все же решил принять его, ведь, черт возьми, у меня уже были билеты на театральное представление! Я сказал себе: "Дай, самому себе расслабиться и насладиться этим шоу". Но это оказалось наивное предположение.
Когда я влетел в зал, я даже не ожидал увидеть такое количество народа. Люди сидели, общались, смеялись, а я просто сидел и пытался понять, что со мной происходит. Что-то явно пошло не так.
Знаешь, я думал, что они все меня понимают. Что все они в том же космосе, что и я. Но я ошибся, Дылда. Они не знали, что я за тело. Они не понимали моего состояния, не замечали, как я пытался держаться на ногах, а мои глаза светились, как два зловещих огня.
Как только представление началось, я понял, что находиться здесь - не самая лучшая идея. Я не мог удержаться на месте, меня буквально тянуло к сцене. Я хотел встряхнуть эту ассенизацию, вдохнуть весь воздух здесь, чтобы почувствовать себя живым!
Понимаешь, как отношение к представлению может измениться, когда ты не в своем уме? Никогда бы не подумал, что мир, который обычно кажется мне таким неинтересным, может так завораживать. Но в этот вечер, Дылда, я увидел его совершенно иначе.
Одни сны и галлюцинации предстали передо мной, словно картины на стенах. Я видел цвета, которых никогда не видел раньше. Я видел движение и грацию, которые словно оживали перед моими глазами. Но проблема была в том, что все это происходило только в моей голове.
Я забыл, что на самом деле нахожусь в театре, в окружении других людей. Моя внезапная эйфория сделала меня неконтролируемым. Я встал со своего места и начал бегать по залу, кричать и причинять смуту окружающим.
Но это была не то самая сумасшедшая часть моего представления. Я решил зайти на сцену и показать этим актерам, что такое настоящая жизнь, взорвать этот зал и не дать им забыть о моем существовании.
Ты представляешь, Дылда? Я влетел на сцену, раздавив несчастного актера, который пытался представлять свою роль. Я не знал, что делать, я был вне себя от избытка энергии и неспособности остановиться.
Но вот что самое смешное. На самом деле, когда я повернулся, чтобы увидеть реакцию зала, я увидел, что никто не обращает на меня внимания! Все актеры просто продолжали играть свои роли, а зрители сидели и смотрели на них, словно ничего не происходит. Никто не заметит моего присутствия, никто не захочет понять, что со мной происходит. И в этот момент я понял, что опозорился перед самим собой.
Дылда, мораль этой истории такова: не играй с наркотиками и не иди в театр, пока не будешь в полном контроле над собой. В противном случае, ты можешь сделать что-то, о чем будешь жалеть всю оставшуюся жизнь.